Канонічне право, або кодекс обов’язків і прав
Церква, це ж у першу чергу спільнота? А так повелося, що де кілька людей – доводиться вводити межі, визначати обов’язки й накреслювати права.
Це реальність після первородного гріха, адже до порушення єдиного правила непотрібен був закон. Межею є любов. Там, де немає гріха, є любов, а отже немає права. Закон говорить про любов, попри те, що затримується на рівні справедливості, є однак чимось, що прислуговує любові, єдності, стосункам. Метою закону є аби закону не було, аби було воно незауважене. Там де є спільнота завжди є правила (писані чи ні, але є). До прикладу, доки у подружжі є любов, право непотрібне. З’являється воно після розлучення. Проте, люди внутрішньо, споконвіків, відчували, що закон необхідний, бо право починається там, де починається «моє», що є інтегральною частиною «мене». Ми любимо свої речі. І не любимо, коли хтось їх чіпає. Ось тут і з’являється місце для закону – кордон між моє-твоє-чуже.
Через авторитет, люди почали приходити за порадою, а згодом й за проханням розсудити до Церкви. Так, моральна теологія стала казуїстикою: єпископи вивчали справи селян, видавали «вироки», вирішуючи хто правий. У складних випадках – писалось листи до пап і ті відповідали, як слід вчинити. Так, довгі роки, формувалось прецедентне право й розквітала юриспруденція у схожих ситуаціях (казусах) – приймались схожі вирішення.
Загалом, сьогодні, існує поділ на case law* (система, яку найлегше пояснити так: американський фільм, судовий процес, останні хвилини – хтось знаходить у бібліотеці вирок з ХІХ. століття у схожій справі й нашого героя врятовано. У цій системі суддівські вироки це джерело закону) та civil law – добре знайома нам система кодексів, у яких законом, дещо наперед, передбачені різні ситуації. Звідси,мабуть, й лазівки у законах???
Церковне право (canon law) знайшло собі місцину поміж отими case i civil law, послуговуючись кодексом, водночас підходить індивідуально до кожної ситуації і раз-у-раз оглядається на «римський стиль», тобто на вироки суддів у ватиканському суді (Трибунал Римської Роти), що можуть стати новим прикладом вирішення безпрецедентних справ.
Історія церковного права така ж довга, як і історія перших стосунків – людини і Бога. Корінням, джерелом й фундаментом для канонічного права завжди було Право Боже. Досі, існує поділ на Право Боже (натуральне) й позитивне (встановлене Церквою). Основне застосування такого поділу, це визначення важливішого й менш мажливого правила, як до прикладу, у інституції диспенси. Проте, про це у наступних 410 😉
Останнє, що хотілося б наголосити, Кодекс Канонічного Права говорить про обов’язки й права вірян. Саме у такому, зворотньому ніж звичний нам, порядку, аби підкрестилити що віра й місце у спільноті, це насамперед обо’язки, з яких виникають права. Варто задуматись.
*Law – (англ.) право, закон.